Летів спішив...
Летів спішив і гнався все життя,
100 діл хотів зробить відразу.
Не залишав, на завтра, жодних справ
Локомотивом, йшов у майбуття, вантажним.
Мільйон людей і кольоровий світ навколо,
Ненависть і кохання. Емоцій шквал.
Питаю вкотре, ти, мене кохала?
І я кохав, кохаю до цих пір.
А що ж тобі? Тобі моя любов,
Моє життя. Та чи тобі, воно потрібне.
Для мене ти, моє повітря, моя кров,
Молюсь на тебе – божеству подібна.
Життя проходить, і незабаром вже кінець
А що я встиг, нащадкам що залишу.
Цей вірш і на могилі камінець,
Оце і все, я не порушу більше тишу.